Посоветовал он - улыбайся,
На глазах показавшись у всех.
Я услышал - всегда притворяйся
И тебя ожидает успех.
Улыбайся на каждом из фото,
Что потомкам твой миг сберегут,
Улыбаться - такая работа,
Когда кошки по сердцу скребут.
Говорил, что улыбке поверят,
Что она открывает сердца,
Только всё это лишь лицемерье,
Если в сердце твоем пустота.
Это - мода, условность, обычай,
Маска с тканей твоих неживых,
И улыбка совсем не отмычка,
А замок для себя и других.
Говорил - не показывай слабость,
Любят сильных, ещё за версту,
Говорил, чтоб не ныл, словно баба,
И не плакал в жилет никому.
Только я, по какой-то ошибке
Своих чувств среди вас не тая,
Уже больше не верю улыбке,
За которой не видно лица.
Только искренность мир открывает
Настоящий, подвижный, живой,
Вот её то нам всем не хватает,
Увлеченным опасной игрой.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
